Роман Ступак почав працювати в поліції охорони Рівненської області вкінці 2021 року. Амбітний та вольовий він називав роботу водія АТЗ групи реагування Сарненського РВ справжнім хобі. Гнучкий графік, хороші умови та можливість допомагати людям – кожен аспект сприяв комфортній роботі, яку можна було успішно поєднувати з підприємницькою діяльністю.

Влітку 2024 року, коли постало питання при приєднання до лав Національної Гвардії України, Роман, без вагань, став добровольцем.

- Я знав, що буду воювати, – розповідає Псих. - Завжди було якесь внутрішнє переконання: якщо не я, то хто? Для мене служба на фронті — це не про війну, як таку. Це - про вибір і відповідальність. Це коли людина стає межею між добром і злом. Коли вона знає, за що стоїть: за життя близьких, за землю, за право бути собою і говорити своєю мовою. Це жертва часу, спокою, інколи — здоров’я, а для когось - і життя. Не заради пафосу, а заради майбутнього.

Після проходження місячного бойового злагодження у Золочеві, Роман був прийнятий на службу в 3-тю оперативну бригаду НГУ «Спартан». Піхотинцем, а потім - навідником-гранатометником, Захисник пройшов пекло війни на Слов’янському, Покровському, Курахівському та Запорізькому напрямках.

- Спочатку переймався лише тим, як поведу себе під час першого бойового виходу. Я розумів, що в умовах бою людина може абсолютно нетипово себе поводити: можна впасти у ступор, можна взагалі дременути кудись. На позиціях усвідомив чітко: фронт — це ще й про гідність. Про братерство, де поруч різні люди, але одна мета. Про страх, який долають не тому, що його нема, а тому, що є щось важливіше.

Про бойові будні Роман розповідає неохоче. Зізнається, що жодної лірики в них нема. Є конкретні обов’язки, правила, завдання та відповідальність.

- Сон - не за годинником, а за обстановкою. Якщо тихо — добре. Якщо «накривають» — уже не до сну. Перевірка зв’язку, зброї, спорядження. Швидка їжа: чай, кава, щось сухе або консерви. Постійно тримаєш у голові одне питання: що сьогодні може піти не так?
Чергуєш, спостерігаєш, копаєш, укріплюєш позиції. Робота без пафосу: земля, мішки, колючка, дроти. Між справами — очікування. Воно виснажує не менше за бій. У будь-яку хвилину може прилетіти — міномет, дрон, артилерія. Тоді все стискається до секунд і чітких рухів без зайвих слів.
Адреналін різко змиває втому. Працюєш не як герой з фільму, а як частина механізму. Страх є, але він десь збоку, під контролем. Найважливіше — побратими поруч. Один за всіх.
Якщо пощастило — знову відносна тиша. Короткі розмови, чорний гумор, кілька новин з дому. Хтось чистить зброю, хтось просто мовчить і дивиться в темряву. Думки приходять важкі, але вчишся в них не занурюватися.
На передовій день вимірюється не годинами, а тим, що всі лишилися живі. Якщо дожили до наступного ранку — це вже перемога.

Роман щиро поважає кожного, хто воює, і тих, хто підтримує Захисників у тилу, бо переконаний: служба має багато форм, але корінь у неї один - любов і відповідальність за свою країну.

Нині Роман Ступак служить психологом в одній з військових частин Національної гвардії України. Розповідає, що мріє про перемогу, про те, як повернеться до сім’ї, як буде будувати далі своє щасливе, але вже мирне життя. І не сумнівається: наша воля гартується у боротьбі та відданості

національним інтересам.

Дякуємо за службу, Романе Володимировичу!
Чекаємо у лавах поліції охорони після закінчення мобілізації!
Честь!

Поліція охорони Рівненської області