Хтось вимушено покинув домівку через окупантів і понад усе хоче додому. Зайти в свою квартиру, покласти ключі при вході, зняти взуття та доторкнутися до кожної дрібнички та частинки у просторі, що створювалось роками.
Мріємо зробити собі каву, улюблений сніданок і одягнути комфортні домашні речі та нікуди не йти цілий день. Читати книгу і мріяти про відпустку, вихідні та зустріч з друзями.
Зараз як ніколи важливо відчувати, що вся родина разом. Хочеться вмикати новини, щоб просто дізнатись що робиться у світі, а не дивитись на підступні удари «російських визволителів».
Вдома потрібно нагодувати свого кота, погладити його і дочекатися, доки той магічний клубочок засне та дістати книгу з мирних часів, щоб нарешті робити позначки на полях та думати про фемінізм, а не про війну та тонни гуманітарного вантажу.
Всі чекають ранку, коли спокійно підемо на роботу, простоїмо в заторах, прослухаємо чудовий український контент, поговоримо з мамою по телефону і сплануємо наступний день, найближчі вихідні та те, що буде влітку.
Ми хочемо просто жити. Тим життям, що було колись. Мирним і спокійним. Щоб ще більше цінувати кожну мить. Щоб нести в собі цю новостворену цінність власного простору. Щоб повернути собі хоч трохи рутину, яка колись була ознакою контролю над життям. Щоб думати про прості речі: що їсти, що купувати та коли ховати зимові речі.
Ми всі повернемося додому. Навіть якщо дому немає, ми всі повернемося, щоб його відбудувати.
⠀Повернемося до свого життя. Одного дня. Навіть якщо того життя, як раніше, в нас не буде вже ніколи. Ми всі повернемося, щоб побудувати нове на уламках того, що в нас лишилося.
Ми знаємо, що повернемося до своїх рідних. Навіть якщо не всі зможуть знов бути разом, в нас буде мить єднання і розмова, ті самі слова і ті самі обійми. Тільки слова торкатимуть душу, а обійми будуть дужчі, ніж завше.
Ми всі повернемося. Це питання часу. Мужні воїни вистоять і ми разом з ними.
Молімося за наших захисників і щасливе завтра! Морально складно, але для українця немає неможливого. Мужні воїни, всі підрозділи поліції, медики, рятувальники на своїх місцях. Навіть діти намагаються бути корисними, щоб мир швидше настав. Кожний робить свій внесок, який зараз важливий як ніколи. Наша віра та згуртованість допоможуть!
Перемога вже зовсім скоро і зовсім скоро наше улюблене життя! Все буде Україна!
Юлія Желєзнова,
Управління поліції охорони у Вінницькій області
